Блог двох мухарів

Друзі! Для когось з нас рік, що минає, підсумовується трофеями, вудками-котушками, нагородами чи мушками. Мені ж зазвичай в останні дні грудня хочеться згадати ті чарівні, затишні куточки України та світу, де вдалось побувати і порибалити на мушку. Які залишили питань більше, ніж відповідей, і магнітом тягнуть кожної осклизлої зимової днини, коли душу не зігріває навіть думка про вікенд на кризі, з балансирами-мормишками. Напевно, це нормально для мандрівника, даруйте мені таку дещо сміливу самоназву, позаяк мандрівник з мене посередній, але в мріях давно об”їздив увесь світ, і не раз 🙂 А право на мрію мають всі!

Цього року вперше захотілось поділитись своїми підсумками, наважився запропонувати Ростику та Максу такий маленький новорічний “подарунок”. Завчасно перепрошую за посередню якість світлин, адже могли бути й кращими, але завжди так квапишся зробити перше закидання вранці… Гадаю, це всім знайомо 🙂

Південний БугВеличний, загадковий і поки що мною неприборканий воїн, закутий в броню Українського кристалічного щиту. Нічого потужнішого за Бузькі пороги поки що не доводилось бачити, а риби там і досі можна знайти досхочу. Проте, нахлистовий підхід має бути дуже особливим… Яким саме? На це питання, сподіваюсь, дам відповідь найближчими сезонами.

Десна Фантастична ріка, яка щодня здатна поставити нові нахлистові завдання. Цього сезону вдалось непогано половити чехоню, а також в’язя на класичний upstream nymphing. Також цікаво було спробувати метод довгої німфи на швидких перекатах, і ялець на нього радо відгукнувся. Але, звісно, хочеться більшого! А ще – там фантастичні світанки та тихі, теплі вечори влітку…

Таємничий струмок Моя нахлистова альма-матір, яку з колегами бережемо від стороннього ока – надто вже камерною є ця чудова, магічна водойма. Черговий сезон запам’ятався серйозними успіхами в тенкарі, яка міцно зайняла своє місце у переліку снастей must have для перлини Полісся.

Дунаєц Здавалось б, вже не вперше ми тут, і багато чого довідались про цю величну польську ріку. Та й не вражає вона, на перший погляд, ні дикістю, ні безлюдністю. Але окрасою Дунайцу є його масштаби, його потужність і чудовий стан рибних популяцій. Щойно заходиш у вейдерсах по коліно – зливаєшся з рікою до кінця риболовлі, і припиняєш реагувати на всілякі антропогенні чинники. А ще – там є Татри і П”єніни, і це, чорт забирай, непристойно красиво!

Ріка Колиска… Річка, на якій виріс і вчився плавати, де робив перші кроки маленьким рибалкою. Мандрівка туди завжди найцікавіша, і я певен – повернусь на Ріку в Новому Році неодноразово. Принаймні, закріпити скромні успіхи у французській німфі дуже б хотілось.

ОпірКласична карпатська річка, для мене особлива ще й тим, що бував там, мандруючи поїздом, кількасот раз, але жодного разу не спинявся. Нарешті, мрія збулася, і за це окрема подяка гостинним львівянам 😉 Ех, файно ж було! Хочеться повторити, як мінімум 😉

Тож, з настаючими святами, українські колеги по захопленню! Бажаю всім нам в Новому Році бачитись частіше, ніж цьогоріч! Успіхів!

Андрій Скворчинський

Ось і новий претендент на перемогу в нашому конкусі на найкращу муху, виготовлену з ненахлистових матеріалів. Імен та прізвищ ми наазі не називаємо, а дедлайн буде оголошено згодом. Наразі пропонуємо оцінити дуже симпатичний стрімер, виготовлений з різних підручних килимів та шторів. Оченята також не магазинні. 

А ось фото самих матеріалів.
ПС. На наш конкурс надійшла ще одна ексклюзивна муха. Її автор передав шедерв у руки, однак автор блогу (тобто я) десь її посіяв. Не знаю, як таке могло трапитися, можливо, прибиральниця змахнула зі столу, що вже не раз бувало. Ця мушка була насправді унікальною – замість гачка використовувалася зігнута голка, підгрузка – приплюснута свинцева кулька, хвостик з якихось волосин пальта, тіло – нитка з коврика, ніжки – з власного волосся. Брав муху до рук сміливо, так як автор переконав, що волосся з голови. Повірив на слово. Щож, тепер мені доведеться або самому по пам”яті зробити таку муху і сфоткати її, або знайти в офісі, або уклінно попросити її “батька” про повторне виконання (на що я дуже розраховую).

Люлька в роті, олівець в руці, а душа літає десь біля річки. Таким мені запам’ятався Дмитро Петруняк – людина, яка вже кілька років поспіль збирає нахлистовиків зі всієї України за одним столом. Яким був рік, що минає? Чого чекати в новому році? Філософські роздуми на тему мухи та людини – про все це ми спробували поговорити, записати і оприлюднити…– Дмитре, чи приніс 2012 рік щось нове у твоє нахлистове життя?
– Багато нового приніс. Якщо подивитися на нього з точки зору нахлистовика, то кожен рік унікальний. Класно цього року харіус на суху ловився, тоді як в 2011 році – дуже слабо. В плані рибалки на голавля, я відкрив для себе багато нових жуків. А ще я відкрив для себе «плітик». Тепер розумію, що коли пливеш на ньому, то поняття «треба до вітру» перетворюється на «треба до берега». А буває таке, що берега нема – лише обриви. Звичайно, відкрив для себе і багато нових мух та методів їх виготовлення. Вдалося також здорово провести час в компанії класних друзів. А перебувати на рибалці з хорошою компанією – це справжнє свято. І не важливо, п’ємо ми горілку чи ні. Щодо змагань, то багато поганих відгуків про себе не чув. Тобто, хороші відгуки перевищили погані в рази, цим я, звичайно, задоволений. Щодо бізнесу – то я побачив нових клієнтів. Не обходиться і без конкуренції, відчувається, що мене трохи давлять, але я це бачу як стимул до покращення своєї роботи.  Ще я радий, що ми створили блог – це, як на мене, унікально і круто. Словом, нема чого жалітися, я дивлюся вперед з оптимізмом.

– Чи можна сказати, що займатися нахлистовим бізнесом в Україні – вигідно в економічному плані? Чи готові українці до того, щоб стати твоїми постійними клієнтами?
– В мене досить непогана, як для України, зарплата. Це ті гроші, які приносить бізнес. Тобто, можна говорити, що він має право на життя. Для когось це велика зарплата, наприклад, для дівчат, які на мушках заробляють півтори тисячі. Інші скажуть, що це мало і за такі гроші нема сенсу цим займатися. Я вважаю, що потенціал в нахлисті є страшенний. Але ми змушені все спихати на загальну ситуацію в країні. Жити стає все гірше. Люди не можуть собі дозволити придбати різні нахлистові речі. Ті, хто ходить рибалити виключно для того, щоб принести додому рибу ніколи не стануть мухарями. А є такі, хто хоче займатися, але не має можливості. Все ж можу сказати, що ми розвиваємося. У нас збільшилася кількість клієнтів. Тому я можу сказати, що нахлист в Україні реально розвивається.

– А як щодо змагань? Ти якось сказав, що хочеш з цим всім закінчувати? Маєш на увазі, що самому цікаво було б половити зі всіма, чи ти просто втомився все організовувати, чи ти такого не говорив – це все вигадки журналістів 🙂?
-Справа в тому, що я є представником в федерації риболовного спорту України. Сама федерація таким змаганням нічим допомогти не може. Тому вся організація лягає на мої плечі, зокрема, у плані організації «двіжухи». Тобто треба інформацію на різні форуми закинути, відповідати на постійні дзвінки. Повірте, це забирає багато часу. Окрім того, це ж не коропові змагання, правда? Треба домовлятися про дозволи на вилов червонокнижної риби, а це дуже непросто, зважаючи на доброзичливців, які обіцяють постійні рейди. І мене це «напрягало». Коли під час кубкових змагань ми пили горілку на Свічі то я спитав львівських мухарів: «Ви приїхали сюди, щоб мати змогу виступити на чемпіонаті світу чи просто потусуватися?». Усі сказали, що приїхали тусуватися. Після цього у мене опустилися руки. Я щиро думав, що ми будемо щось планувати з великими змаганнями, на світовому рівні. На жаль, так не є. З іншого боку, після кожних змагань всі дякують, просять продовжувати, мовляв, нікуди Дімон від нас не дінеться, вже всі звикли. Я навіть пробував запропонувати робити це комусь іншому, але всі мені сказали, що ніхто цим займатися не буде, нікому той геморой не треба. Тож в мене просто виходу нема. Але я бачу у цьому плюси. Кількість учасників збільшується, все вдається. Чемпіонат теж пройшов непогано. Наші спортсмени вже виглядають серйозно – нові вейдерси, нові вудки: приємно глянути. Тому будемо цим займатися й надалі, будемо домовлятися з владою про харіусові штрафи, знайдемо людей, які нам в цьому допоможуть.– А ти хочеш створити збірну України з нахлисту?
– Я себе бачу тренером цієї команди. Але тренером може стати тільки колишній спортсмен. Мені так пояснили – хочеш бути тренером, то спершу займи якесь місце, тоді і пхайся вище. Я живу спортом і вірю, що рано чи пізно, але ми таки поїдемо кудись.  Я б хотів бути в цій команді людиною, до якої будуть прислухатися.

– Які плани щодо змагань на новий рік?
– Думаю, що треба буде розділити чемпіонати на гірські і рівнинні. Справа в тому, що в Україні 80% нахлистовиків ловлять голавля і краснопірку. Тому я бачу і такий варіант. Наразі ведуться переговори з багатьма людьми, які взялися б за організацію. Є певні натяки, але невідомо чи з цього щось буде. Ближче до весни стане зрозуміло. Звичайно, будуть і форелеві змагання. Але тут також є певні нюанси. Коли 15 учасників – змагання цікаві, коли 25 – ще цікавіші, а коли 50 – то їх провести неможливо. В такому разі доведеться проводити відбори, делегувати з кожної області по одному спортсмену… Побачимо, що з того вийде.

– До речі, про організацію. Як ти ставишся до фраз типу «я би краще зробив»?
– (Сміється). Той хто хотів допомогти, той приїхав і допоміг. А той, хто сказав, що зробив би краще – той не робив нічого, тому він не може знати, що було б, якби… – У 2012 році змагання були на Свічі. Чув, що в 2013 році сабантуй буде на Ріці. Правда?
– Так, правда. Ми вже ловили і на Бистриці, і на Свічі… Десь ловили гольця, десь райдужку, десь пструга і харіуса. Усюди річки були невеликі. І от мені уявляється така картина – ми приїздимо на змагання, що відбуваються на Сяні. Звикли ловити в триметрових пулах, а тут сотня метрів до іншого берега.  Тому треба розвиватися і шукати щось нове. Ці змагання буде допомагати організовувати Степан Чех. Він сказав, що домовиться з місцевим самоврядуванням, рибінспекцією тощо. Ріка велика і цікава. Ці змагання додадуть екстріму, фаворити можуть і пролетіти. Думаю, що виїдуть темні конячки, особливо серед закарпатців.

– Ну, звісно, вони ж Ріку знають, як облуплену…
– А львів’яни Свічу не знали? Чи Федоренко її знав краще? Чи коли на Гуті Львів виграв? Чи коли Андрій Сколівський виграв Кубок, хоч перший раз на Свічі ловив… – Вже відомо, де саме будуть змагання?
– Це велика таємниця. Не скажу, хоч пхайте мені в п’ятки «бородаті» гачки. До кінця лютого я маю подати інформацію в федерацію, щоб вони затвердили план.  Взагалі, щодо форелевої рибалки, то я маю намір, як в цього року, провести чемпіонат і Кубок. Одні змагання в Закарпатській області, інші в Франківській. Андрій Сколівський казав, що міг би спробувати домовитися про організацію змагань на річці Опір. Ми не говорили конкретно, але було б цікаво. Якщо не вдасться – то є Свіча. Також є варіанти з серйозними семінарами.

– Давай повернемося до магазину – чим він потішить відвідувачів в новому році?
– Насамперед, новою версією. Буде новий та зручний інтерфейс, фільтри, розкладки тощо.  Бувало таке, що мої конкуренти їхали в Фінляндію на рибалку, то три тижні сайт не працював. У нас такого, звісно, не буде. Щодо нових матеріалів, маю намір завести дещо від фірми Wapsi. Також нам мають привезти нові вейдерси: недорогі, але якісні. Продовжимо співпрацю з «Кола салмон», які пропонують непогані речі, за непогані гроші. Багато нових мух буде, різноманітні плетені німфи. Мені зараз сумно, от я їх і вигадую. Будуть нові жуки, коники, вольфрамові вулі-багери, імітації раків. Буде багато пір’я, фарбовані куріпки. Ми постараємося зробити все для того, щоб зацікавити клієнтів. А ще у нас буде велике замовлення з Індії. Чекаємо, коли це все добро приїде, бо гроші ми ще літом проплатили. Запропонуємо нові станки, інструменти тощо.

– На якому рівні співпраця з європейцями?
– Щодо Hends, то я не розумію – вони такі круті чи такі ліниві? З ними неоднозначна ситуація. Бодіквілс закінчився, але є аналог від Sybai в розділі Synthetic Hairs. Також ми працюємо з компанією Кnapek – ще один чеський виробник, який, як на мене, робить найкращі безбороді гачки, які я бачив. Я був просто в шоку від того, як такий гачок може тримати рибу! Не гірше, ніж з борідкою! Є у них і серія «джиг». Мені здається, що він цікавіший від Hends. Так, товстіший, але це не страшно. Єдина біда, що пачка коштує 50 гривень за 26 штук. Але воно того варте.   – Розкажи про географію покупців – звідки найчастіше замовляють товари?
– Найактивніші – Луганщина і Київ. Після них Полтава, Харків, Дніпропетровськ, Ужгород, Донецьк, Львів.

– А яка у тебе географічна мрія? У яку Патагонію чи Зеландію чкурнув би?
– На Кубу – це моя мрія. Хотів би половити бонфіша, тарпона. Але зупиняє ціна на найдешевший квиток – 10 тисяч гривень, який треба замовляти за півроку. До мене 3 дні тому приїздив нахлистовик з Москви – Андрій. Розповідав, як їздив в Киргізію, ловити  севанську форель. За його словами, там було краще, ніж в Англії, Новій Зеландії, Патагонії, на Кольському… і це при тому, що бюджет склав 2 тисячі доларів. Правда, півтори тисячі – переліт. Решту він потратив на риболовлю, полювання і так далі. Жив на широку ногу – там хліб коштує півтори гривні, на наші гроші. Але якщо говорити про реальні речі, то мене приваблює і Європа, та ж Польща. Наступного року ми обов’язково разом поїдемо. Переступимо кордон і відкриємо для себе нові можливості.  – «Сухарі» – це минуле, «франція» – це майбутнє. Погоджуєшся?
– Якщо ми говоримо про змагання, то «так». Якщо про нахлистовиків, які приїхали за рибою – знову «так». Якщо про нормальних мухарів – тоді «ні». Принаймні у моєму випадку, якщо є бодай найменша нагода ловити на суху – то я ловлю на суху. Буває, що погодні умови не дозволяють ловити на суху – тоді «франція». Це так само, як з голавлем. На що його цікавіше ловити? На «принца», на «вуліка» чи на жука?  Деколи, на «принца» він бере краще, але я все одно ловлю на жука.

– На Франківщині хочуть віддавати річки в приватні руки, так, як в Європі. Що ти про це думаєш?
– Буде сумно. В Європі, на відміну від України, є розуміння ситуації. А в нас – ну, як завжди. Річку віддадуть тим, кому щось треба, а не тому, хто захоче покращити ситуацію. Наприклад, якщо франківський клуб «Тандем», який я очолюю, візьме шмат річки в оренду, то я зможу забезпечити її рибою, охороною, контролем рибаків. Але як до цього поставляться прості люди, які відпочивають? Він прийде на берег річки, розведе вогонь, питиме горівку, смажитиме ковбасу. А що я зроблю? Прийду і скажу: «Соррі, але ми тут рибу ловимо, не купайтеся»? Він мені скаже, що Конституція дозволяє тут купатися, бо річка це водойма загального призначення. «Давай, до свіданія»! Тому я не буду брати річку в оренду. Не поставляться наші люди до цього з розумінням. Ми ще не готові. Треба роками ламати стереотипи. Тобто я «за» таку ідею, «за» ліцензії, так як в Європі. Але крім того, я також «за» європейську поведінку.

– Що тобі цікавіше? Поїхати на улюблене місце чи на нове?
– На нове. Але потім воно в мене стане улюбленим. Бо в мене всі місця улюблені.

– Які три мушки ти б взяв з собою на безлюдний острів?
– Ред таг! Один мокрий, один сухий і одну німфу. В мене з шести коробок три з ред тагами. Навіть жуки і ті з червоним задом. Чорне і червоне ловить рибу! Навіть коли нам назустріч йде дівка в чорному і червоному – то ми звертаємо на неї увагу. Словом, якби в мене забрали ред таги, я б дуже розчарувався. А якби на змаганнях заборонили ред тага, то я б на них не виступав би. Хіба би ловив на оранж таги (сміється). – Що побажаєш нашим друзям в новому році?
– Всім бажаю, щоб клювало у будь-якій ситуації. Щоб сухарі ніколи не тонули. Щоб німфи завжди йшли по дну. Щоб краса петлі радувала око в кожному закиді. Ловіть, відпускайте і отримуйте задоволення від життя.

Розмовляв Ростислав Ящишин

Років шість тому, коли я вперше побачив на власні очі нахлист, у шведському магазині купив коробочку з десятком мушок. Тоді я ще їх не розрізняв і не класифікував. Тепер пригадую, що серед них був ред таг, якісь великі веснянки, щось схоже на каддіс Годдарда. Була і імітація не то оси, не то шершня. Велика така муха, яка пролежала в моєму флайбоксі недоторканою аж до цьогорічного Кубка. Після змагань, коли ми поверталися додому, заїхали ще трохи половити. Тоді я вперше і поставив оцю смугасту муху, яка відразу почала тонути. Проводячи муху на досить глибокому місці з сильною течією, я спіймав на неї хорошого голавля. А ще раніше, коли я ловив на одній ріці в жовтні, спробував мушку Монтана, яка також у певній мірі імітує щось схоже на осу. Принаймні, та Монтана, яка була у мене, виготовлена з жовтих та чорних ниток. Тільки-но вона упала під кущ, як риба одразу ж її вхопила і обірвала мій повідок. Як видно, оси в повазі у наших риб. Це доводить і стаття, що вийшла на сайті fishingural.ru. Пропонуємо вам її переклад.На імітації яких тільки комах не рибалять нахалистовики? Слова «одноденки», «волохокрилець», «веснянка» знають, мабуть, усі, хто хоч раз тримав нахлистове вудилище. Більш «просунуті» ловлять на штучних гедзів, мурашок, жуків та бабок, включаючи їхні личинки – «букарки», і лише оси чомусь залишаються не при справах. А дарма. Незважаючи на те, що оси, а точніше, осоподібні комахи, є не тільки основою, але навіть дуже вагомою ланкою в раціоні риб. За свідченням безлічі нахлистовиків середньої Росії, Уралу та Сибіру, найбільші харіуси були спіймані якраз на імітацію оси. Голавль виходить на ос, так і на їхні імітації, анітрохи не гірше, ніж на коників та хрущів.
Поспілкуйтеся з ветеранами лову на «кораблик» – ніхто з них не забуде осу в асортименті своїх природних насадок. Вже багато років нахлистовики не потрошать струмкових форелей, оскільки воліюьть відпускати їх з миром, проте раніше дивилися у їхні шлунки – що ж це вони їдять? Не раз шлунок строкатої красуні був буквально набитий осами.
Харрісон Р. Стіве-Третій (Harrison R. Steeves III), і Ед Кох (-Ed Koch) в книзі Terrestials (так по-англійськи називають комах, які не мають прямого відношення до водного середовища) пишуть: «…будьте уважні, форель не харчуються осами, але незмінно виловлює їх з поверхні води… ». Автори також нарікають на те, що багато нахлистовиків незаслужено забули імітації ос на форелевій риболовлі і серед усіх перетинчастокрилих явно віддають перевагу мухам. Отже, їдять форелі, харіуси і голавлі ос чи не їдять, але вони на них ловляться. І це – достатньо вагомий аргумент для того, щоб мати в своєму арсеналі принаймні парочку чорно-жовтих імітацій, які бодай віддалено нагадують ос, джмелів, бджол чи шершнів. Всі вони тим чи іншим чином періодично потрапляють у воду і йдуть на корм рибі. Що стосується великих шершнів, кілька укусів яких здатні загнати в могилу дорослого чоловіка, то вони (Vespa L.) ще Карлом Ліннеєм були віднесені до підродини громадських ос, а отже, теж є осами.Як оси потрапляють у воду? Питання до кінця не з’ясоване. Жодна з життєвих стадій ос не пов’язана з водою. Оси не відкладають у воду яйця, не вирощують у воді личинки, воду не п’ють. Тим не менше на поверхні води вони періодично все ж виявляються. Оси – хороші літуни. Важко припустити, що вони випадково залітають у воду або при перельоті річки у них раптом раптово закінчуються життєві сили. Швидше за все, їх здуває поривами вітру, наприклад з гілок прибережних дерев або з трав. Не виключено, що риючі оси (Sphecidae) можуть потрапляти у воду під час паводків, коли річки виходять з берегів, затоплюючи осині гнізда. Опинившись на поверхні води, оса деякий час намагається злетіти і борсається на поверхні; потім, будучи досить важкою і не призначеною для водного середовища комахою, оса тоне. Риби хапають ос як на поверхні, так і в товщі води, тому суперечки, які іноді виникають в середовищі нахлистовиків, про те, як правильно ловити на їх імітації – як на сухі або як на мокрі мушки, недоречні. Можна поступати і так, і так. Єдине, що слід враховувати при лові на «сухі» імітації, – це те, що, перебуваючи у воді, жива оса сидить досить низько і швидко занурюється під плівку води, а тому імітації ос, призначені для подачі у поверхні води, слід розглядати швидше як емеджери, ніж як істинно сухі мушки.Найпростіші мушки, що імітують ос, які впали у воду відносяться до мокрих. Це схематичні імітації, основною відмінною рисою яких є жовто-чорне черевце, властиве всім осам, бджолам та джмелям. Ні про які ознаки «портретної» подібності мови немає. Найпростіша мушка створюється за допомогою жовтої та чорної вовняних ниток і йоршика з півнячого пера, крильця – із сегментів махового пера, але їх взагалі можна не робити. Подібна мушка описана в першому друкованому трактаті про лов риби на штучну мушку, виданому ще в 1496 році настоятелькою одного з англійських монастирів Джуліаною Бернерс (Julian Berners). Цей трактат називався «Книга Святого Альбана» (Book of St. Albans) і містив цілу главу про «ловлі риби на гачок», в якій захоплена абатиса привела опис 12 мушок для лову форелі, і однією з них була імітація оси. У Західній і Східній Європі ловля на мокру мушку довгий час преваважала, відповідно, всі оси були «мокрими» і складалися лише з пір’я та вовняних ниток. З появою даббінгів, оси стали більш реалістичними.На рубежі ХІХ-ХХ століть завдяки працям основоположника «сухого нахлисту» Фредеріка Хелфорда (Harford ЕМ.) з’явилися «сухі» приманки, зовні досить схожі з прототипом – в тому числі й імітації ос. Поява нових матеріалів, таких як пір’я CDC і синтетичні спінені полімери (foam), а також безлічі полімерних плівок дозволило в’язальникам створювати надзвичайно схожі з прототипом, але в той же час прості у виготовленні мушки. Так з’явилися реалістичні імітації ос.Практично будь-яка мушка, що імітує осу, складається з черевця, грудки (торакса), крилець, ніжок і головки з великими очима та вусиками-антенами. Примітивні варіанти можуть не мати того чи іншого елемента з вищеописаного набору. Хвостика, з цілком зрозумілих причин, мушки-оси не мають в принципі. Перше, що слід враховувати при створенні приманки, що імітує осу, це спосіб її подачі: на поверхні або в товщі води. У разі створення мокрої мушки черевце можна виконати з даббінга або нитки (буде незайвим його залакувати або покрити шаром епоксидної смоли). Багато американських в’язальників вдаються до використання сінелі – жовтої та чорної. Краще все ж використовувати даббінгову нитку – правильно сформована, вона дозволяє створити більш акуратне і реалістичне черевце мушки.
Для мокрої мушки животик можна створити шляхом пошарового одночасного намотування двох різнобарвних (чорної та жовтої) смужок еластичного резиноподобного матеріалу Nymph Skin, як зробили Стів Торнтон (Великобританія) та Олександр Шевельов (Єкатеринбург), яким вдалося зв’язати чудову «осу». Для «сухих» імітацій найкращими матеріалами є «пінка», CDC і оленяче хутро, які можна використовувати як окремо, так і спільно один з одним. Найпростіше працювати з пінкою – матеріалом, який чудово плаває, добре ріжеться бритвою чи ножицями, відмінно склеюється, непогано тягнеться і, крім того, надзвичайно дешевий. Існує декілька основних прийомів роботи з пінкою, яку можна вжити при створенні черевця оси. Найпростіше рішення – придбати в рибальському магазині заготівку у вигляді готового черевця «оси» відповідного жовто-чорного кольору і прив’язати її на цівку гачка. А можна піти і більш складним шляхом: взяти два аркуші «пінки» – чорного і жовтого кольору, товщиною в 2-3 мм, набити пробійником кружечки і склеїти з них смугасту «ковбаску», а з неї вже ножицями підрівняти майбутній животик. Це цікавіше. Якщо пробійника немає, то цілком можна клеїти між собою чотирикутники, а з готового клеєного смугастого виробу вистригти заготівку черева. Це попахує роботою на вечір.У будь-якому випадку смугасте черевце з «пінки» – хороше рішення для практичної мушки, що імітує осу. Воно може бути закріплене на цівці гачка за краєчок монтажною ниткою, тобто просто примотане до гачка, а може бути насаджено, скажімо, на волосінь і змонтовано як «винесене тіло».Мушки з винесеним тілом більш мобільні, ніж цільні. Деякі в’язальники насаджують готове «піночне» черевце на цівку вигнутого гачка типу Grub і фіксують краплею клею або монтажною ниткою. Більш реалістичних результатів можна домогтися намотуванням тонкої і вузької смужки (ширина46 мм, товщина 1-2 мм) «пінки» на цівку гачка. «Пінка» береться жовта, а чорна сегментація створюється або за рахунок забарвлення одного з її країв чорним перманентним маркером (Edding, Kurecolor), або за рахунок подальшої обмотки чорною нейлоновою ниткою. У першому випадку візуальний результат помітно краще, але маркер в процесі експлуатації мушки буде змиватися, незважаючи на свою водостійкість. Можна, потренувавшись, навчитися одночасно намотувати дві дуже тонкі смужки «пінки» – чорну і жовту одну поверх іншої. Якщо вийде, то результат може виявитися вражаючим. Пінка для намотування готується наступним чином: для гачка № 10-12 береться смужка шириною45 мм, товщиною 1,5-2 мм. Той кінець, з якого почнеться намотування, зрізається під гострим кутом, за цей кут пінка кріпиться на цівку гачка.
Далі пінка намотується на цівку пошарово, з перекриттям витків на 1/2-1/3 ширини смужки. Регулюючи натяг смужки, можна створити об’ємне черевце потрібної веретеноподібної форми. Тут є одна особливість: черевце у оси досить об’ємне, а намотка тонкої смужки пінки безпосередньо на цівку гачка не дасть потрібного обсягу. Намотувати пінку потрібно на попередньо створену формоутворювальну підкладку теж веретеноподібної форми. Варіюючи матеріал підкладки, можна регулювати плавучість мушки. Для плаваючих «ос» можна робити підкладку з тієї ж «пінки», намотуючи дуже вузьку (2-3 мм) і тонку (1-1,5 мм) смужку з подальшою обмоткою дуже тонкої монтажною ниткою. Якщо тонка пінка в процесі намотування рветься, то можна взяти більш товсту смужку, але сильніше її розтягувати при намотуванні.Якщо потрібна версія мушки, яка повільно тоне, то підкладка формується товстою монтажною ниткою, можна намотати тонку смужку поліетилену, створивши поверх нього кокон з монтажної нитки. При виготовленні тонучого варіанту «оси» відмінна підкладка створюється з липкої свинцевої фольги або тонкого свинцевого або навіть вольфрамового дроту.
Існує досить цікавий різновид пінки, що має оксамитову поверхню – Furry Foam. За структурою вона схожа на поролон, на одну з поверхонь наклеєний ворс. Матеріал відмінно кроїться на смуги, тягнеться і намотується. Готове тіло відрізняється помірною рельєфністю і ніби покрите дрібними пухнастими волосками. Черевце живих ос гладке, проте у деяких осоподібних комах воно може бути «волохатим», крім того, за даною технологією можна в’язати масу інших імітацій, тому знати про існування Furry Foam корисно.
Третій і теж дуже хороший варіант створення об’ємного черевця імітації оси – за допомогою клиноподібної заготовки, попередньо вирізаної з досить товстого шматка пінки (товщиною 6-10 мм) – листовий або від дитячої мозаїки. Якщо немає ні того, ні іншого, можна склеїти між собою 2-3 аркуша тонкої (2-3 мм) пінки. Якщо ми маємо намір в’язати мушку на вигнутому гачку типу Grub або Shrimp № 10-12, необхідна заготовка з пінки у формі клина. Поверхню, звернену до гачка, треба залишити плоскою, а грані «верхньої» частини клина скруглити ножицями. Заготівку прив’язують в «зворотному» напрямку за вузький край в області загину гачка, а потім перегинають на 180° у напрямку до колечка, «натягуючи» на цівку, і міцно фіксують монтажної ниткою в середині загину. Правильно укладена пінка як би обіймає цівку. Завершується в’язання черевця обмоткою по пінці чорною нейлоновою ниткою, яка, по-перше, міцно фіксує пінку, по-друге, створює поперечну смугастість.

Переможцем нашого конкурсу оголошується товарищ Геннадікус! Він набрав 16 балів. Варто зазначити, що стільки ж набрав і користувач Мухлюк, однак свої відповіді він подав без чітких вказівок про конкретні місця, де було зроблено фото. Зважаючи на порушення правил гри, Мухлюк посів почесне друге місце. На третьому місці користувач Hudz – у нього 15 вірних відповідей. Стільки ж набрав і Макс, але він також не вказував конкретних точок зйомок. Нарешті, замикає перелік учасників-конкурсантів, Андрій Сколівський – у нього 11 правильних відповідей. Якщо когось цікавлять правильні відповіді, звертайтеся до мене, надішлю на почту.

Геннадікуса просимо зв”язатися з адміністрацією ресурсу для домовлення пивної зустрічі. Вітаємо!