Блог двох мухарів

На змагання Кубок Української Ліги Нахлисту зареєструвалося 20 учасників: Юрій Щербатий (Дубно, Рівненська обл.), Андрій Скворчинський (Малин, Житомирська обл.), Роман Яковченко (Свалява, Закарпатська обл.), Ростислав Ящишин (Львів), Іван Головко (Рогатин, І-Франківська обл.), Володя Крижанюк (Київ), Руслан Хащевський (Рогатин, І-Франківська обл.), Максим Кусакін (Львів), Олексій Анцупов (Долина, І-Франківська обл.), Дмитро Петруняк (І-Франківськ), Роман Михайлюк (Калуш, І-Франківська обл.), Сергій Кушинський (Чернівці), Ігор Анісімов (Ужгород), Андрій Коваль (В. Синевидне, Львівська обл.), Повхан Іван (Ужгород), Голенков Дмитро (Львів), Юрій Кінчик (Старий Самбір, Львівська область), Петро Шкварок (І-Франківськ), Михайло Шунинець (Міжгір’я, Закарпатська обл.), Мирон Федорович (Новосілки, Львівська обл.).

Усім учасникам необхідно прибути на місце збору до 12:00 п’ятниці. Церемонія відкриття запланована на 13:00. Детальніший план-графік змагань буде опублікований невдовзі, після того, як організаційний комітет вивчить умови на ріці.

Кожному учаснику необхідно мати з собою ручку чи олівець, доступ до Інтернету у смартфоні, встановлений мобільний додаток Viber, а також мобільний додаток MAPPS.ME. Також, зважаючи на прогноз погоди, усім учасникам варто потурбувати про дощовики та теплі речі. Нагадаю, що відповідно до правил, змагання не переносяться у зв’язку з брудною водою чи іншими погодними умовами. Наполегливо рекомендую усім досконало вивчити та вникнути у правила проведення змагань. Документ «Правила» із необхідними положеннями знаходиться у групі УЛН в Facebook, у розділі «Файли».

Також, після тривалої дискусії, головний суддя дозволив використання будь-яких мух, виготовлених із матеріалу squirmy worms.

Уже зовсім скоро на двох чудових річках стартує перший у 2018 році турнір – Кубок Української Ліги Нахлисту. Уже 16 учасників, які стали членами УЛН, оплатили внески та готуються до серйозних змагань. До 9 червня кожен охочий зможе подати свою кандидатуру та отримати можливість позмагатися за красень-кубок і призи від спонсорів. Цьогоріч, спонсорами змагань стануть компанія Strike! та магазин Flagman. Головні призи фондує УЛН. Більше того, учасники зможуть виграти велику кількість красивих та корисних подарунків від друзів та партнерів Української Ліги Нахлисту.

Але щоб отримати можливість показати усю свою майстерність та рівень, насамперед, учасникам необхідно добратися до місця проведення змагань.

Можливо, піратам було простіше малювати свої карти, бо в них не було фотошопу. Але, гадаю, ми всі розберемося у моїх мальовидлах. Отже, насамперед, зайдіть в гості до гуглмапсу і введіть координати  (48.540137, 24.355771). Це приблизне місце розташування нашого табору.

Добратися до табору в принципі не складно. Із Івано-Франківська до Бистриці (потрібний нам напрямок) двічі на день від автовокзалу (площа Привокзальна) ходять автобуси: о 10:50 та 15:10 (можливо, є й інші додаткові варіанти). Якщо цей час для вас не підходить, це не біда і не проблема. Із Франківська курсує безліч маршруток на Надвірну. Вони відходять практично кожних 15-20 хвилин. А вже з Надвірної варто чекати на автобус в напрямку Зеленої та Бистриці. Детальний розклад маршрутів можна дізнатися тут.

Тепер важливий момент – як не проїхати необхідну для нас зупинку. Можна тримаючи в руках телефон з GPS, але при цьому на вас не схвально дивитимуться втомлені очі місцевих мешканців. А можна насолоджуватися краєвидами – горами та мальовничою річкою Бистриця Надвірнянська. Пильнуємо, коли прибудемо до села Зелена. Це досить великий хрестоподібний населений пункт. Вийти з транспорту нам потрібно одразу за мостом, під яким зливаються дві річки.

Далі бачимо з’їзд вниз і на правий бік, сміливо йдемо туди і тримаємося правого боку. Кілька хвилин пішої ходи і ми бачимо перед собою дві галявини. Ставимо намет там, де душа забажає і поринаємо в атмосферу нахлистового товариства.

Прибути до табору слід до 12:00 п’ятниці, оскільки вже в 13:00 заплановане відкриття турніру. А фактично, приїжджати на місце можна хоч з вівторка – оргкомітет вже буде займатися підготовкою до змагань. Також важливо, щоб кожен учасник мав встановлений у своєму смартфоні програму MAPS.ME, що дасть вам можливість безболісно потрапити на необхідний пул. Також кожному учаснику слід мати з собою кулькову ручку чи олівець – для заповнення протоколів.

Нагадаю також, що програма харчування у нас стартує у вечір п’ятниці, вже після першого етапу. До цього їмо те, що з собою привеземо.

Якщо в когось є запитання щодо добирання, перебування в таборі, правил змагань тощо – дзвоніть не стидайтеся 067 672 55 80 (Ростик).  

15-17 червня на річках Бистриця Наддвірнянська та Зелениця пройде перший турнір у 2018 році – Кубок Української Ліги Нахлисту. Участь у змаганнях зможуть взяти члени УЛН. Для того, щоб вступити до спортивно-екологічної організації, що має на меті розвивати нахлист, необхідно заповнити короткий формуляр. Після цього на вказану адресу ви отримаєте листа із номером рахунку, на який необхідно переказати із поміткою «Некомерційний переказ» 200 гривень – вступний внесок. Усі кошти будуть спрямовані на розвиток та організацію змагань та зариблення річок.

Якщо ви вже стали членом УЛН і бажаєте взяти участь в турнірі, необхідно оголосити про свою участь та переказати 300 гривень на рахунок 4149 4978 5376 7921 (Антонюк Олена) із поміткою «Кубок УЛН». Таким чином, ви стаєте повноцінним учасником змагань. Реєстрація триватиме до 9 червня. Увесь список учасників буде озвучений 10 червня. Жеребкування пар учасників проведе головний суддя змагань Олег Степаненко. Пари будуть озвучені перед початком етапів.

Усі учасники турніру проживають в наметовому таборі на березі річки Бистриця Наддвірнянська. Гостям, які не беруть участі в змаганнях, не потрібно оплачувати участь. Кожен має можливість замовити повноцінне триразове харчування, що почнеться в п’ятницю ввечері та завершиться в неділю в обід. Комплексна ціна харчування становить 350 гривень. Гроші необхідно переказати на картку  5168 7555 2330 3390 (Ростислав Ящишин) з поміткою «Харчування УЛН» до 9 червня, для того, щоб господарі (пан Володимир та пані Оля) мали час та можливість закупити продукти та приготувати для нас смачні страви. На відміну від минулого року, тепер порції будуть більшими. Також нагадаю, що під час змагань вживати міцний алкоголь у розумних межах можна лише під час спільної вечері. Традиційна «ударна п’янка» запланована у таборі на вечір четверга.

Ось як виглядає меню на три дні:

П’ятниця вечіря: картопля, котлета, салат, хліб, компот.

Субота сніданок: яєшня, канапки, чай, кава.

Субота обід: грибна юшка, пельмені, овочі, хліб, компот.

Субота вечеря: банош з бринзою, відбивна, салат, хліб, компот.

Неділя сніданок: яєшня, канапки, чай, кава.

Неділя обід: чанахи, вареники зі шкварками, хліб, овочі, компот.

Додаткова інформація: 067 672 55 80 та 095 21 21 297 Ростислав   

Не знаю, хто як, але за перший день я наловився по повній програмі. Навряд чи другий і завершальний день нашої подорожі приніс би щось нове та цікаве – думалось тоді. Але я помилявся. На мене та моїх друзів чекало ще багато сюрпризів. Я вирішив пройтися вниз по течії, але з іншого боку річки, в напрямку великого острова, де за словами Володі, торік Войтек ловив найбільшу рибу. Власне, ми двоє туди і вирушили. Знайшли дуже цікаві перекати з ямами, пробували обловити територію всіма наявними ресурсами, але жодного клювання так і не заробили. Довелося вертатися до мосту і думати, що робити далі.

Тим часом Діма з Юрою озброїлися сухими мухами і пішли на канал, який суттєво змінився, порівняно із першим днем. Тепер, після різкого падіння рівня води, там було чимало зручних та доступних місць, єдина перешкода – схід із стрімкого берега по гострому та незручному камінні. Стоячи на мості я помітив, як під першим же кущем, якась дуже крупна риба ледь не щосекунди вистрибує та ловить волохокрильців. Схід до того місця був далеко не ідеальним, але якось мені вдалося спуститися і влаштуватися на великій каменюці. Про те, щоб зайти у воду не було й мови – глибина та невідомість. Спершу я спробував упіймати рибу німфами, але успіху не мав. Потім узявся за сухі. Перепробував близько 10 мух, кожній давав три шанси проплисти над головою в риби (я уже помітив, що то була палія). Нарешті, взяв коричневого «хрущика». Щойно мушка опинилася в зоні видимості гольця – він миттєво зреагував.

Тепер мені треба було виграти боротьбу із трофеєм. Ще раніше я помітив, що метрів за 10 від тої точки знаходиться доволі зручний захід до води. Туди й попрямував. Кілька хвилин впертої та напруженої впиранини і нарешті красень-брук опиняється в підсаку. О, це просто неймовірної краси риба. На сонці вона переливається різними барвами, а ще дуже активно пручається. Щоб не травмувати рибу, роблю лише два фото і швиденько відпускаю її назад в річку.

У моїх товаришів справи також хороші. Юра знайшов місце з активною райдужкою і вже упіймав кількох штук. Дмитро теж розташувався біля великого каменя – йому також вдалося переконати місцеву рибу. Пробую і я, але на суху виходів не маю. Разом з Юрою зміщаюся нижче і бачу дуже цікаву ділянку, а ще бачу вихід риби на ній. Беру німфи і спускаюся до води. Кілька проводок і на вже знайому чеську німфу отримую удар та веду боротьбу із півметровим щастям. Буквально через дві-три проводки, отримую ще одну таку ж форель – і знову кайфую від того, як славно вона опирається.

Ще нижче натрапляємо на дуже глибоку яму – і знову, буквально на перших же закидах, на муху сідає крупна райдужка. Цього разу боротьба триває довше, підвести рибу до себе не вдається – вона сходить. Ну і нехай.

Хороша ясна погода (а обіцяли дощі з грозами), чиста річка, добрий настрій, активна риба – про все це ми балакали на своїй веранді, коли прийшов час обіду. Ділилися враженнями, обговорювали цікаві моменти з того, через що вдалося пройти. Ніхто нікуди не поспішав. Усі спокійно чекали вечора та чергового хетчу.

Із отриманого досвіду можна було зробити наступні висновки: аби отримати трофей, необхідно пройти три сходинки. Перше – знайти активну рибу. Це досить просто – достатньо лише побачити, де вона виходить годуватися. Друге – необхідно вибрати правильну мушку, бо далеко не все, що ми кидали припадало рибі до смаку. Нарешті третє – після підсічки ще треба витягнути рибу до себе, зробивши так, щоб вона не порвала повідець і не розігнула гачок. Із цим прикрим фактором зіткнувся Юра. Чомусь більшість риб, які зійшли, залишали по собі хіба що голку, на якій щось нав’язано. Цікаво, що стосувалося все не якогось одного виробника. Більше того, за словами Юри, усі його «сухарі» були одноразові. Навіть якщо риба не розігнула гачки з першої спроби – то з другої зробить це напевне. У мене нічого подібного не було, хіба що одного разу риба трішки вигнула гачка.

Коли я гуляв по каналі, то побачив цікавий невеликий перекат з ямкою, біля самого берега. Оснастивши німфову вудку ред-тагом та чеською німфою спробував зробити хорошу проводку. І вона мені таки вдалася. Зненацька я відчув надзвичайно потужний ривок, на якусь долю секунди над водою виникла чорна тінь, а після цього риба на повну силу рвонула до протилежного берега. Вона розмотувала шнур просто із божевільною швидкістю. Я був в шоку, адже півметрові форелі мали клопіт із тим, щоб стравити кілька метрів, а тут «паровоз» летів на повній швидкості. Я так і не довідався, хто це був – голець чи таймень (схиляюся до останнього), але ці 30 секунд реально змусили мене отетеріти. Не знаю, який розмір був в цієї риби, але однозначно – це був «трофейний трофей». Вимотавши практично весь шнур на одному диханні, риба зійшла…

Приходив вечір, а з ним і більша активність риби. Ми чекали на березі – чекали того моменту, коли на плесі з’являться візуальні ознаки вечері. Вони тривали близько п’яти хвилин, після чого річка хвилин на 10-15 затихала. І риба не ловилася взагалі і ні на що. За цей час кожному вдавалося щось та й упіймати, правда, вистачало і прикрих сходів.

Нарешті, коли сонце вже сіло, ми вийшли з води. Кожен з нас був щасливий та задоволений. За два дні на Вагу я упіймав півтора десятки риб. Одна райдужка мала 35 сантиметрів, одна струмкова була оцінена на 40. Вся інша риба – від 50 до 65 сантиметрів. І в цьому, мабуть, є перевага Вагу над іншими річками. На тому ж Дунайці чи Сяні можна наловити значно більше риби, але упіймати стільки крупних трофеїв там, навряд чи, вдасться. Тож залишається лише одне – повернутися на Ваг вже на початку вересня, коли, за словами місцевих, тут найкращий час для нахлисту.

Вечеря зі стейками, малинівка, веселі розмови – можна було розслабитися і спокійно відпочити. На ранок ми повністю прибрали наш котедж, склали усі речі, попрощалися із Мірославом та вирушили додому. Дорога пройшла значно швидше – кордон ми минули за якихось 15 хвилин…

Ми поставили будильник на четверту ранку. Встали досить бадьорими і свіжими. Я одразу ж узявся до сніданку – приготував яєчню, канапки, хлопці заварили чай і каву. Ще звечора, зважаючи на обставини, я приготував собі снасть. Однозначно, вирішив ловити 9-футовою вудкою п’ятого класу – Wychwood River and Stream. З-поміж усіх котушок вибрав Grays GX700 зі шнуром Rio Grand. Там вже був змонтований міцний підлісок, до петельки якого можна прикріпити будь-який повідок, залежно від того, яку муху доведеться ставити – суху чи стрімера. Сам шнур, як на мене, просто ідеальний. Він абсолютно слухняний і з радістю виконає будь-яку вашу кастингову забаганку. Легко справиться і з делікатним закидом дрібного сухарика, і виконає дальній закид стрімерка середнього розміру.   

Також узяв з собою запасну шпулю, де була повністю готова німфова оснастка, але не спортивна. До шнура я приладнав довгий французький підлісок, а до його кінця не традиційний нейлоновий «тріколор», а 40-сантиметровий німфовий спортивний індикатор. Далі мікрорінг, до якого міцним та надійним вузлом я прикріпив десь метровий підлісок, діаметром 0,18 мм. І вінчало усе це творіння повідки із флюорокарбонового матеріалу, діаметром 0,17 мм. Наче усе гармонійно.

Чому я зробив вибір на користь коротшої вудки, залишивши вдома свою основну бойову одиницю – трійку Kola Salmon Czech Nymph, довжиною 10 футів і 2 дюйми? Все просто. Я розумів, що якщо доведеться боротися із крупною рибою, потужніша вудка дозволить мені витягнути її швидше, завдавши менше шкоди. Безперечно, Кола так само справилась би із цією місією, але процес тривав би значно довше – для риби це не добре. А довжину мав би компенсувати той самий французький підлісок. І не просто так я відмовився від нейлонового індикатора. Спортивний варіант можна дуже просто «втопити», якщо необхідно пробити дно. «Триколор» на таке не здатний, більше того – він і не призначений для таких потреб. Щодо мух, то наразі я не поспішав. Треба було ближче побачити воду, дізнатися де є ями  взагалі – де стоїть риба та чим вона харчується.

Також я мав намір перевірити нові вейдерси та черевики: Taimen River Waders та Taimen Onon Boots. Брав їх в комплекті, разом із шипами. Вийшло досить не дорого. Щодо якості наразі не можу сказати, бо рибалив у них тільки двічі. Але зате неймовірно тішуся тим, що купив нові вейдерси до того, як протекли старі. Бо мої попередні вейдерси Taimen, куплені 5 років тому, примудряються ще досі не протікати.

Зрештою, усі спакувалися і ми вийшли до моста. Ще раніше вирішили, що краще розбитися на пари, бо річка не знайома, рівень ще й досі високий, та й допомогти витягнути рибу буде легше. Юра і Володя оснастили свої вудки стрімерами. І поки ми з Дімою ділили територію під мостом, там де ввечері бачили виходи риб, Володя першим упіймав струмкову на 40 сантиметрів. Практично з першого закиду.

У інших поки не було натяку на активність риби, за винятком хіба одного виходу на знаменитого Петруняківського ред-тага. Я вирішив піти вниз, до перекатів, які помітив, коли ми їздили за ліцензіями. Дійшовши садами-городами до місця, побачив кілька доволі привабливих місць і почав їх обловлювати. Ситуація ускладнилася тим, що важкі німфи одразу чіпляли мох на каменях, а легкі ставали легкою здобиччю течії. Зрештою, я знайшов одне місце, де можна було ловити практично ідеально та збалансовано, але жодного натяку на присутність риби так і не помітив.

Фактично ціла година потенційної ранкової активності була втрачена. У мене нуль. Треба вертатися до моста. Вертався я доволі в пригніченому стані, бо думав, що хлопці натовкли риби два мішки. Я помилявся – за винятком першої форелі, більше ніхто нічого так і не зловив. Знову розташувався біля мосту, зайшовши у воду по пояс: там якраз виднілася досить непогана та оптимістична німфова течія. Вирішив не ставити особливо великі німфи, тому обмежився ред-тагом від Колі Стрімана та підвісним фезентейлом. Десь на десятій проводці я відчув такий бажаний удар. Легка підсічка і моє тіло пройняло неповторне відчуття того, що на іншому кінці засіло щось воістину трофейне.

«Юра! Юра!» – я почав кликати товариша, який зміг би допомогти у цій боротьбі. Риби я не бачив, бо вона міцно засіла на дні і намотувала кола. Добре, що не рвонула вниз, довелося би плисти за нею. Юра почав знімати усе на камеру, а присутність друга додала мені певну розслабленість. Нарешті риба почала підніматися. Я вже побачив, що це райдужка трофейного розміру. Кілька хвилин боротьби і нарешті фінальний змах підсаком. 65-сантиметровий старий і хитрий райдужний пструг опинився в сіточці, чемно попозував для фото і відправився відпочивати. Ще кілька хвилин мене били дрожаки, все-таки, риба серйозна.

Юра пішов шукати щастя вниз по течії, Діма бродив в районі каналу. Я перемістився до Володі, який впевнено стояв на одному місці і намагався виловити одного розбійника, що засів під кущем, постійно щось наминав, але від мух вперто відмовлявся. Німфова оснастка опинилася в жилеті: мені теж закортіло упіймати когось на суху мушку.
Поки я шукав активну рибу, Володя радісно скрикнув – він тягнув до себе того самого бешкетника. Форель опинилася під об’єктивом камери, а щасливий Володя розповів, що вже годину намагався його упіймати.

Трохи вище, біля трьох атолів, я помітив на плесі характерний вихід риби. Аби не злякати – розташувався так, щоб нас розділяв цей самий острів. Кілька закидів і суха мушка упала туди, куди треба.
Моментальний вихід, підсічка, і тепер вже я шаленів від радості. Красива плямиста форель, в районі 40 сантиметрів, дала і жару, і свічки, і, зрештою, принесла задоволення.

До нас повернулися Юра з Дімою – у них риби поки не було. Юра вперто шукав свого щастя зі стрімерами, але риба вперто ігнорувала його вуллі-баггери та зенкери. Причиною може бути те, що ми не бачили по берегах жодних мальків. Зважаючи на велику кількість крупної риби, це не дивно. Не здивувала нас інформація і про те, що тут запускають рибу (форелі та харіуса) від 25 сантиметрів. Що знову ж таки логічно.

Мало-помалу вода почала спадати. При чому на очах. Там де ми не могли перейти, вже виднілося дно. Також вилетів волохокрилець, почалися активніші сплески на воді. От воно! Прийшов час, на який я так довго чекав. Риба потрохи ставала активнішою. Я розташувався на верхньому острові і знову поставив німфову шпулю. Цього разу до ред-тага, в якості підвісної мухи, відрядив чеську німфу – практично реалістичного волохокрильця-безхатченка в оливковому забарвленні. А на що ще ловити, коли стільки комах літає?

Буквально на третьому закиді я відчув потужний удар і почав свою роботьбу. Тут вже у риби простору хоч відбавляй, але й і мій фрикціон був налаштований таким чином, щоб форель стравлювала кожен метр із труднощами. Битва тривала хвилин зо п’ять. Одначе, мені довелося пробігти за рибою метрів 30. Коли райдужка опинилася в підсаку, для інтересу був проведений замір – 51 сантиметр. Непоганий показник! І я ще переконався в тому, що вибрав правильну снасть. І правильну муху – чеська німфа спрацювала.

Повернувся на те саме місце і буквально за хвилину отримав ще один удар. Те, що відбувалося далі важко передати словами. Риба з розгону вилетіла з води, але здійснила не традиційну вертикальну свічку, а майже триметровий дуговий стрибок. І тут я вже не витримав. Якийсь шалений та несуразний набір слів, вигуків та дикого реготу. Я просто не розумів, як таке може бути! Форель тягнула мене за собою, я біг і кричав. Абсолютно обезбашена риба виробляла просто неймовірні речі – свічки, кульбіти, перевороти… Я розумів, що самотужки із нею впораюся не скоро, тому на допомогу прийшов Володя. Кілька разів він намагався занурити її у підсак, але щоразу риба знаходила запасні варіанти і давала драла. Зрештою, їй таки вдалося уникнути фотосесії – одна муха зачепилася за сітку і форель втекла. Ну, і нехай. Зате емоцій я набрався по самі вуха.

Своє щастя отримав і Діма – він упіймав хорошу райдужку на суху мушку. Володя теж спокусив кількох риб, словом, усі ми нагуляли добрячий апетит.

Прийшов час обіду. І тут ми ще раз переконалися, що відмова від ресторанного харчування була правильною. Прийшовши додому, ми поскидали жилети, вейдерси та черевики, одягнули легкі шорти, футболки і тапки. Із шматочків м’яса, які не пішли у стейки, я приготував апетитну тушковану піджарку в китайському соусі з грибами мун. Свіжі овочі та розігріта вчорашня каша наповнила наш затишний стіл смачними ароматами.

Кожен з нас поділився думками щодо річки та риби, ми проаналізували ситуацію на воді та обміркували подальші кроки. Як слід пообідавши та перекусивши, ми набралися сил перед вечірнім кльовом.

Коли сонце почало ховатися, ми вийшли з надією на вечірній хетч. Поки його не було, риба ловилася епізодично і хаотично. На німфу риба не ловилася, тому я знову змінив шпулю і став чекати. Тим часом вода впала вже дуже сильно – практично на метр. Оголилися цікаві зони для дислокації, з’явилися броди та переходи. Врешті-решт, на іншій стороні ріки я побачив регулярні виходи. Уже біг туди, але побачив Юру, який затримався на острівці. Крикнув його з мосту і помахав рукою, мовляв, давай сюди.
Прийшовши на «точку», зауважив 4 різних активних риби, кожна з яких харчувалася на своїй території. У мене вже була готова снасть, із невеликим сідісішним сухариком біло-сірого забарвлення. Щоб не гаяти часу віддав вудку Юрі і показав, де сидить риба. Кілька технічних закидів, вихід, і боротьба почалася. Тепер вже мені довелося попрацювати оператором, але не довго – форель примудрилася втекти. Другу рибу Юра ловив вже своєю вудкою, але і тут на нього чекала невдача – коли, здавалося, форель от-от опиниться в підсаку, вона здійснила крутий ривок і… розігнула гачок. Із цим явищем ми ще зіткнемося неодноразово, але на сьогодні це було вперше.

Юра залишився на місці, а я спустився у воду і попрямував до куща, біля якого теж були виходи. Уже на другому закиді я підсік і невдовзі витягнув чергову красуню. А слідом за мною, свого трофея упіймав і Юра. Тож із добрим настроєм ми всі вернулися додому. Правда, Діма ще трохи затримався – він ніяк не міг залишити активну рибу. За той час наш товариш упіймав і райдужок, і харіуса, і навіть невеликого гольця.

Сонце уже сіло. Ми помилися, знову перевдяглися і зайнялися вечерею. Діма смажив стейки, ми готували закуску. На вогник завітав Мірослав, з яким ми перехилили кілька чарок, поговорили про словацьке життя та ціни. Але кожного з нас морив сон – тож невдовзі ми доповзли до своїх ліжок і просто відключилися. А будильник, ясна річ, знову поставили на 4 ранку. Бо знали – завтра буде ще краще!

Далі буде…