Блог двох мухарів

Whiting – просто найкращі

Від середини 1960-их до 1989 року Генрі Гофманн із Варрентону, штат Орегон, присвятив життя виробленню найкрашого у світі пір’я для сухих мушок. Його первісною мотивацією була захоплююча та вічна любов до нахлисту. Додатково до цього цікавого заннятя Генрі навчився в’язати мушки, та часто розбирав по частинам загублені іншими рибалками приманки, які він знаходив на ріці.

На превелику радість (для нього і цілого світу) Генрі був народжений у правильний момент. Його батьки мали маленьку курячу ферму у Каліфорніїї, отже Генрі виростав, навчаючись основам селекції розведення та господарсту, пов’язаному із розведенням птиці. Після короткострокової служби у армії, Генрі осів в Орегоні та заробляв собі на житя в’язанням мушок, переважно сухих.У 1960-их роках не можливо було дістати пір’я доброї якості для сухих мушок, тому нахлистовики повинні були довіряти продукції низької якості з Індії чи Китаю – переважно зрізаним скальпам із сільських півнів, а смугастого чорно-білого пір’я (грізлі) сільські кури не мали. Таким чином мушки, для яких потрібно було пір’я грізлі мали ціну преміум класу. Тому Генрі почав у середині 1960-х шукати курей-грізлі, щоб почати їх вирощувати для своїх власних потреб та потенційно розвинути генетичне пір’я у товарну лінійку. Він шукав на виставках у країні та пташиних фермах у Pacific Northwest (Тихоокеанський Північний-Захід) та зрештою знайшов вийняткове тріо смугастих Plymouth Rock бентамок (дрібна порода курей). Неймовірно, що вони експонували чудові (на той час) скальпи для сухих мушок і також гідні уваги сідлові пір’я. За власними оцінками Генрі, ці перші птахи заощадили йому 10 років розробки.
Оскільки Генрі Гофманн був комерційним в’язальником мушок, який використовував пір’я для своєї власної роботи, довелося заглибитися у питання розвитку таких птахів. Дослівно кажучи, йому потрбіно було зрозуміти, які когути можуть дати нове потомство. Такий критерій привів програму Генрі по розведенню до власної ліги та отримав неймовірні відгуки і майже міфічне захоплення.При вирощуванні найкращого пір’я кольору грізлі у світі, Генрі Гофманн мав декілька факторів, які працювали на його користь: він був захоплений рибальством та в’язанням мушок, він самостійно вирощував птицю, зрештою, він знайшов дійсно винятковий матеріал. Генрі присвятив свою програму тільки для грізлі протягом перших 15 років, таким чином приділяючи основну увагу одному кольору.
Та останнім унікальним аспектом Генрі є те, що він не надавав перевагу стрімкому росту бізнесу, бо приділяв увагу якості, замість кількості. Діяльність Гофмання виросла до 2,200 півнів на рік. По суті це була його основна діяльність, разом із його дружиною Джойс, оскільки вони виконували майже усю роботу. Їм допомагали навіть батьки, які вже були доволі похилого віку.До 1980-их років грізлі Генрі Гофмана вже були відомі у цілому світі, стали майже легендарні та дуже жаданими. Сідлові пір’я для сухих мушок суттєво покращилися та були цілковито унікальними. Треба було побачити, щоб повірити: кожна пір’їнка була завдовжки до 12 дюймів (приблизно 30 см)! Генрі також розширив палітру кольорів щоб додати білий та коричневий кольори, які є важливими для мушок.
Але Генрі мав намір полишити це захоплююче заняття та монотонність бізнесу, поки він ще не був достатньо старий, щоб насолоджуватися рибальством. Отже він виставив працю свого життя на продаж. Звісно, що було багато зацікавлених людей, але лише декілька мало необхідні навички для розвитку потенціалу генетичного фонду Генрі. Необхідним було знання та вміння у області генитики птиці, продукції та обробці та готовність присвятити своє життя цій справі.Після п’яти років намагань продати свій бізнес, Генрі Гофман нарешті погодився співпрацювати із Томасом Вайтінгом зі штату Колорадо. Том тоді завершував кандидатську роботу, а перед тим отримав диплом магістра та бакалавра, спеціалізуючись на таких галузях як генетика птиці у сільському господарстві. До того ж Том мав великий досвід у індустріальній області, керуючи комерційним комплексом по виробленню яєць у Колорадо, який давав результат 3 мільйони яєць в тиждень. Генрі погодився надавати консультації протягом 5-ти років, щоб передати своє знання та в першу чергу зберегти продовжуваність у програмі вирощення.
Вайтінг вибрав Західне Колорадо для нової ферми. А вже у квітні 1989 року вилупилися перші курчата із пір’ям Гофмання. Окрім цього Ферми Вайтінг закупили інше пір’я для сухих мушок, щоб розширити свій асортимент. Вони відомі як Hebert Hackle. Асортимент пір’я Hebert/Miner™ став заново відомим завдяки неймовірним скальпам для сухих мушок та найширшим, найкращим та найбільш унікальним рядом натуральних кольорів у світі.Приблизно від 5000 штук птиці у 1989 році до більше ніж 125000 вирощених у 2000 році, Ферми Вайтінг дійшли до того рівня щоб стати найбільшим виробником пір’я для мушок на світовому ринку. До того ж, Др. Вайтінг розвинув багато нових натуральних кольорів. Зараз їх 20, але кількість зростає.
Ферйми Вайтінг мають виробництво на трьох ранчо в західному Колорадо із центральною обробкою, доставкою та адміністрацією. Др. Вайтінг також розвинув «Американське пір’я», тобто спеціальний вид курей із пір’ям призначеним для моря та інших мокрих мушок. Пір’я птиці Coq de Leon із Іспанії, також вирощують тут.Завдяки постійному генетичному прогресу, Ферми Вайтінг мали змогу розвинути кращу ніж будь коли якість, цінність та селекцію для мухов’язів з усього світу. Новітні генетичні прориви дозволили створити пір’я для сухих мушок, яке є краще, ніж було колись. Нова лінія продукту була представлена улітку 1998 року – пір’я для сухихи мушок Whiting Platinum. Наступним генетичним прогресом були скальпи «Ultra Platinum» та сідлові піря «Midge» восени 2001 року.
Ферми Вайтінг продають свій продукт у цілому світі. Японія є їхнім найбільшим закордоннним ринком, із Канадою, країнами Європи, Австралією та Новою Зеландією, які купляють велику кількість вони також співпрацюють. Ферми постачають свою продукцію комерційним заводам по в’язанню мушок до Сінгапуру, Малайзії, Шрі Ланки, Тайланду, Філіпін, Китаю, Кенії, ПАР, Бутану та Мексики. Новими клієнтами стали такі країни як Аргентина, Чілі, Південна Корея та країни колишнього Радянського Союзу. Загалом, Вайтінг продають свої продукти до 36-х країн.У червні 1997 року, разом із декількома іншими виробниками із західного Колорадо, продукцію Вайтінінг вибрали для надання офіційних подарунків від Штату для президентів країн, які брали участь у самміті «Великої вісімки» у Денвері. У травні 1998 року, Whiting Farms, Inc. разом із the National Small Business Week були визнані за успіх трьома нагородами та відзнаками інших держав. У серпні 2001 року Федерація Нахлистовиків (Federation of Fly Fishers) нагородила Вайтінг престижною нагородою Lee Wulff за інновації та внески до нахлистового світу.Скористатися продукцією провідної світової компанії по виготовленню пір’я для сухих мушок можна і в Україні. Інтернет-магазин fly-fishing.com.ua пропонує клієнтам підібрати товар відповідно до бажання та можливостей.

Переклад та адаптація:Максим Кусакін

Що таке «СТР»?

Нещодавно я зловив себе на думці, що кілька наших річок мають ідентичний корінь «стр». Це Стрий, Стрвяж або Стривігор, Бистриця і навіть Дністер (по-молдовськи Nistru). Знову ж таки, слова острів, бистрина, стрімкий, які також пов’язані з водою, також мають поєднання цих букв.Трохи порився в неті і знайшов, що за одною з версій слово Стрий — скіфсько-сарматського походження і означає «швидкий». Цікаво, що давня назва Дунаю – Істр. Так цю річку називали давні греки, за версією Геродота. А Дунай – це, знову ж так, слово зі скіфсько-сарматської мови, означає просто «вода» або «ріка» (dānu). Інші дослідники переконують, що «стр» це або «вода», або «вода, що тече».
Сказати, якого саме походження корінь «стр» все ж важко. Скажімо, давньоруський Стрибог, який відповідав за небесну канцелярію, також має в собі цей корінь. А на давньоруській мові слово «стрий» означало те ж, що й зараз – дядько.І ще один цікавий морфологічний нюанс. Пару років тому в Іспанії, на одному футбольному турнірі, я познайомився з норвежцем, який, власне, і був організатором цих змагань. Ясно, що про футбол говорити не цікаво, тому ми почали говорити про рибу. Він також виявився нахлистовиком і почав розказувати про деталі. Якось він обмовився і замість слова «ґрейлінґ» сказав «харр» (Harr). Я перепитав. Виявилося, що «харр» і «харіус» – це слова в норвезькій і українській мові. Мені тоді здалося, що вся справа в варягах, які приходили сюди за часів Київської Русі і внесли певний вклад у розвиток нашої мови.Але, як ми знаємо, в Карпатах харіуса називають «пир». У старій книжці 1957 року випуску я прочитав теорію про те, що гуцули називають цю рибу «пиром» через аналогію з пір’ям, мовляв, її плавник, як крило птаха. А от мені видається, що тут справа в іншому. Харіуси люблять триматися перекатів. От і логіка: пир (пер) і перекат…
Що думаєте про це? Може в когось є якісь інші приклади?  

Пир, дик і Йожін з бажін

Хто має повну свободу дій, не обмежений сімейними справами, для того поняття «закриття сезону» звучить щонайменше дивно. А для простих смертних, яким усі свої виїзди доводиться узгоджувати з рідними і близькими, останній у році виїзд в гори з одного боку радісний, а з іншого сумний. Радісний, бо знову буде нагода походити по ріці, подихати свіжим повітрям і, якщо пощастить, сфотографувати кілька рибок. А сумний, бо після кількох щасливих годин, з нахлистом доведеться попрощатися, щонайменше, до квітня…
Кілька днів тому до мене зателефонував Орест Дейнека, який приїхав до Львова з Харкова. От вам і збіг обставин. Цього року я відкривав сезон в компанії з ним – ще коли в горах лежав сніг ми випадково зустрілися на стику Стрия і Опора. Причому, раніше не були знайомими. А тепер вирішили і закрити сезон. Орест мав намір відвідати кілька річок, приток Дністра на Старосамбірщині. Спершу ми почали активно розробляти маршрут, час та дату виїзду, шукали в неті напрям та силу вітру, погоду, тиск і так далі. Я вивідав чи не всю можливу інформацію в спінінгістів, які там успішно рибалили. А вже вночі, перед виїздом, я згадав, що ці в краї пхатися зась! Закон, що має охороняти нерест форелі, забороняє в такий час ловити на цих ділянках. Тому коли ми зустрілися о 6-ій ранку біля Порохової вежі ніхто не знав, куди їхати. Спершу, у складі делегації нас було п’ятеро. Орест, його товариш Роман, ще один його товариш Ігор, який в’яже надзвичайної краси реалістичні мухи, Юра (Тіроль) і я. Однак, якісь обставини змусили Ігоря залишитися у Львові, тож нас залишилося четверо.Куди їхати? Розглядалися варіанти зі Стриєм, Мізункою та Свічою. Вибрали останній варіант і рушили в путь-дорогу. Орест врубав Deep Purplе, тож спати одразу перехотілося. А щоб було веселіше, Орест почав розказувати цікаві історії про його рідний край, про містичні будинки, де живе нечиста сила, яка боїться солі, про залишки городищ білих хорватів, про гриби, якими молоді пластуни годували московських археологів, про оригінальний чай, яким вони поїли цю ж компанію. Словом, було весело. Невдовзі промайнув ранковий Стрий, а за ним і Долина. Ми заїхали в супермаркет, щоб купити трохи продуктів, але він відкривався лише о 8-ій ранку. Церковні дзвони якраз пробамкали і ми почали обурюватися порожньому магазину. «Взагалі-то в неділю супермаркет працює з 9-ої» – сказав Юра і показав на табличку, на яку ми чомусь уваги не звернули. Зате сусідній магазин був більш привітний і придбавши усе необхідне, рушили далі.Невдовзі ми зупинилися біля лісництва, де відбувалися чемпіонат та Кубок України. Ловити в таку рань сенсу не було, тож ми повитягали з машини всі сумки і заходилися готувати каву та канапки. Тим часом Орест витягнув дорожні шахи і я вперше провів партію на березі гірської річки. Поки ми кусали бутерброди, побачили білу одноденку, яка самотньо кружляла над нами. «Коли вийде сонце можна буде і на сухарика пробувати» – сказав Орест. Він був тут нещодавно і ловив переважно на фезентейли з блідо-зеленим торраксом. На що буде ловитися сьогодні? Щоб не товкти воду в ступі, ми розділилися. Я з Юрою пішли вверх по течії, Орест з Романом – вниз. Практично одразу ж Роман висмикнув невелику струмкову форель. Я ж більше цілився на райдужну. Справа в тому, що дружина поставила мені жорсткий ультиматум – мовляв, без риби навіть не повертайся. Попередніми поясненнями типу «та той харіус маленький, там навіть нема що їсти» вона вже була сита. Тому я планував піймати хоч одну американку і гордо сказати: «От тобі, жінко, риба!».Але ні американка, ні харіус, ні будь-хто інший не ловився. Ми почали з Юрою спускатися вниз там, де закінчувалися літні чемпіонські пули. Я розумів, що переді мною стоять дві проблеми. Перша – треба було з’ясувати, де сидить риба. Бо на літніх місцях її не було. Друге – знайти правильну муху… Відразу скажу, що з першим завданням я впорався досить швидко. Та й Орест підказав, що треба шукати ями і обловлювати її зі всіх сторін, найперше, на виході. А от з мухою було гірше. Після десятої німфи я таки підсік першого харіуса. Дивно, але взяв він на важкого форельового зеленого ґолдхедного марч-брауна (по книзі чехів) на 10-у номері.

У Юри тим часом покльовок також не було, тож він переключився на стрімер і невдовзі крикнув. Я обернувся. «На чорного вуліка був дуже сильний удар» – сказав він. Ми продовжили спускатися і дійшли до того пула, на якому я ловив під час Кубка. Сподіваючись зловити там ту форель, яку я відпустив в червні, витягнув райдужку. Ура! Далі було малоприємне видовище, яке можна описати казковою фразою «цок в лобок і в мішок». Практично одразу ж упіймався ще один харіус, а за ним ще один. І все на ту ж німфу.Нарешті, ми підійшли до останньої ями, біля того місця де стояла машина. Якщо хто пригадає змагання, то мова йде про місце на 9-му секторі, біля якихось бетонних плит, що вилазять з води. Перші проводки закінчувалися якимось незрозумілими «тичками», але після сьомого проведення німфи таки вдалося спіймати чергового пиря. Чомусь мені здалося, що цю яму треба обловити краще і я помітив цікаву морду, яка висунулася з глибини і підхопила щось з поверхні. Змінювати француза на суху, стоячи посеред води якось не випадало. Тому я приладнав найтонший повідок і найменшу муху (№ 18 чи 20) просто до кільця на індикаторі. Перша ж проводка «сухого француза» закінчується стрибком і фотосесією. Побачивши, що харіус цікавиться сухими мушками, Юра змінив свій стрімер і одразу ж упіймав двох красенів. Варто сказати, що на Свічі риба більша, аніж на Львівщині, хоч і не набагато.Біля машини нікого не було, тож ми вирішили йти вниз по течії, шукаючи Ореста і Романа. В районі впадіння потічка в Свічу Юра піймав ще одного харіуса. А невдовзі ми побачили Ореста, який вже, схоже, наловився. Він також ловив на стрімер – у нього на кінці повідка гойдався дебелий оливковий «вулік», а трохи вище – мокра. Орест почув про мою «рибозалежність», тому кинув у мішок дві зловлені райдужки. Ще він зловив пару харіусів на мокряка. Роман, тим часом, зник з горизонту, але буквально за кілька хвилин з’явився на дорозі. Його результат ідентичний до мого – п’ять харіусів і одна форель.Обідали ми запареною хімічною зупою, чорним хлібом з домашнім салом, та іншими смаколиками. Чомусь споживання продуктів на березі річки несе якийсь особливий шарм. Ну, здавалось би, що може бути особливого в шматку чорного хліба з білим салом і цибулькою? А от і може… Але що саме ніхто не розкаже, бо це треба відчути, причому не лише шлунком.Орест і справді наловився. Трирічні вейдерси Vision, за його словами, не мають жодних недоліків, окрім того, що протікають. От і стояв видатний харківський архітектор з босими ногами посеред франківських гір. Буває ж таке. Роман і Юра, в якого теж потекли чоботи, також вирішили скласти шпаги. Правда, Роман хотів застрибнути на господарство, щоб і собі привезти додому трохи райдужки. Хлопці вирішили скласти йому компанію, я ж повернувся до тої самої ямки, щоб обловити її ще краще. Але замість француза, з собою узяв лише сухарика.Я перейшов на протилежний берег, щоб до місця добратися без зайвого шуму. Але шум таки був. Просто на мене з кущів вилізло чорне порося дикого кабана. За якусь мить я озирнувся по сторонах і побачив ще кілька таких кабанчиків, а трохи далі самого вепра і його свиноматку. Чесно кажучи, мені в горлі застрягло щось велике, а сам я просто заціпенів і не рухався з місця. Мало-помалу я почав задкувати у воду, сподіваючись на те, що ця сімейка не відвідує по вихідних аквапарк. Дзвінок до Ореста: «Кабани зараз агресивні?». У відповідь почув, що вони можуть жити в лісництві. Якщо це саме це стадо, то не агресивні. А якщо ні…
Спитати щось типу: «А ви, пане Кабан, чиї будете?» я не наважився. Та й зробивши занадто шумний крок усе стадо хрюкнуло і щезло.Я підійшов до ямки. Вже на першій проводці спіймав пирика і продовжив обловлювати цю зону. Є ще один, але треба змінювати муху. Помітивши невеликого волохокрильця, що літав біля машини, я поставив коричневу імітацію. Є вихід, але якийсь дивний. Харіусу така мушка не сподобалася, тому він вирішив її побити. П’ять проводок поспіль закінчувалися тим, що риба вистрибувала і лупасила муху хвостом. Я такого ще не бачив. Поставив іншу – продовжилися правильні виходи і сходи. Загалом на цьому місці я упіймав чотири пирі і мав ще з десяток сходів. Видно, ямка виявилася рибною.Повернулися і хлопці, які насмикали в акваріумі кілька кіло американки. Можна було і додому їхати. А щоб ми знову не позасинали, Орест увімкнув чергове ретро, яке, холєра ясна, не вилазить мені з голови…

Вже вдома, проводячи над райдужкою звірячі досліди, і розрізаючи їй шлунок скальпелем, я знайшов лише одне – хатки волохокрильця, причому в грандіозних масштабах. Іншої кормової бази розтин не показав.Що ж, до зустрічі на річках у новому році!

Листопад. Озеро. Щука

Фото Д. Голенкова

В суботу вибралися з Дімою і Юрою у «Озерний край». Моя поїздка була під сумнівом до останнього моменту, але переконавши усіх вдома що я буду недалеко і тільки до обіду, а опісля помию усі вікна в хаті мене відпустили. Як завжди перед кожною рибалкою мій «біологічний» будильник розбудив мене і десь по сьомій ранку за мною заїхав Юра, потім забрали Діму і поїхали.«Озерний край» я б переіменував у «платний край», бо щойно заїздиш у ворота відразу всюди треба скидати касу – парковка 10 грн. (неясно за що), рибалка 25 грн. (на квитках вказано «Карпатський водограй» – нічого карпатського я тут не бачу). Та і добре, йдемо ловити. Було по восьмій ранку як ми розклали вудилиша, продегустували Дімин виріб «калганівка». Поки я ще курив біля Діми і дивися як він ловить, було видно атаку щуки на його стрімер. Клас! Ще щука зранку досить агресивно атакувала малька і це вселяло більше надії. Після минулої поразки на цьому озері, я вирішив починати з малих приманок; першою була – «мухо-воблер». На якомусь закиді в мене був гарний удар. Так, контакт відбувся, але і надалі прийшлося змінити ще на меншу приманку. Як не дивно мій вибір впав на жереховий стрімер, який ще колись давно виставив чи то Вася чи Стьопа на закарпатському форумі (Гачок Тімко 100, №10, тіло і крило з мякої іграшки). Оскільки кінчик мого шнура був тонучий, я міг досить глибоко занурити стрімер під воду і отримати швидко результат. Приблизно на третій проводці мені сідає щупачок. Діма в підсак ловить, довго витягуємо з морди стрімер. Ще зубами щука встигає мені добре царапнути палець. На жаль мушу її забрати, згідно з правилами на ставі. На наступних закидах стрімерок перестав працювати.Ставлю наступну приманку «зонкер» білого кольору із вольфрамовою головкою. О так, ця приманка мене не раз виручала. Одного разу я вже ловив на неї щупачка і райдужну форель на ставі. Після декількох закидів ловлю другу щучку, вже більшу. Удар, боротьба дуже приносять багато задоволення, тим паче такою зігнутою моя «свинка» (вудилище «Flying pig» http://www.flyingpigflyrods.com/, яке я придбав спеціально для стрімерів і не проміняю його ні на що) ніколи не була. Щучка вже бала трошки більшою і хотілося ще…

Фото Д. Голенкова

Робимо малу перерву на чай-каву-калганівку і перекур, продовжуємо ловити далі. В мене знову відчуття, що щось ніби кусає мій стрімер і знову сильний удар. Третя боротьба була найдовшою, бо щука клюнулю досить далеко від берега.На жаль моїм колегам не довелося відчути в цей раз подібного, окрім багатьох ударів, але такою вже є рибальська вдача… На наступний тиждень заряд емоцій отримав, що і є найголовнішим на природі!!!

Автор: Максим Кусакін

Чеська німфа: секрети успіху

Кажуть, що все нове – це добре забуте старе. От і в нахлисті так. Отримавши багато цьогорічних емоцій від ловлі на бокоплавів (не лише зеленого), я зацікавився чеськими німфами. Мені здається, що їх краще використовувати на французькій снасті, яко підвісну муху. Щоб дізнатися більше, довелося шукати стару інформацію про чеські німфи. Перед вами інтерв’ю з чеськими чемпіонами – Мірославом Махачеком та Яроміром Карафіатом кількарічної давнини. Його автором є російський нахлистовик Андрій Прутенский, який побував в Чехії і познайомився з тамтешніми спеціалістами.

– Ознайомившись із вмістом ваших флай-боксів, приходиш до висновку, що більшу частину мушок, які ви використовуєте, складають німфи. Це так?

Мірослав Махачек

– В цілому – так. Риболовля для нас – не лише захоплення, але і спорт, що вимагає результатів. Найбільш результативна ловля біля дна, відповідно, ставка робиться на німфи. Це, звичайно, не говорить про те, що ми не ловимо ні на що інше. Мірослав, наприклад, дуже любить рибалити на суху мушку (незважаючи на поганий зір). Вельми результативна і цікава ловля форелі на стрімер. У переважній же більшості випадків ми рибалимо на німфи, це факт.
– Продовжуючи розмову про німф – як би ви могли охарактеризувати принципи їх конструювання? На які типи німф ви зазвичай рибалите?
– Найчастіше ми використовуємо два типи німф – Czech Nymph (імітації вільноживучих личинок волохокрильців, зв’язані на вигнутому гачку типу «Grub»), і мушки, підвантажені вольфрамовими головками – типу Beadhead. Що стосується конструювання мушок для придонної ловлі, то тут правило таке: мушка повинна мати максимальну масу при мінімальній площі поверхні і не створювати значного опору воді при зануренні і проводці. Даббінгу використовуємо дуже мало. При ловлі біля дна неминучими є зачепи та втрати мушок. Виходячи з цього, мушки повинні бути досить простими у виконанні та у великій кількості.
– Розкажіть про «типові» чеські німфи, що імітують личинку вільноживучих волохокрильців. Чи є якісь особливості їх в’язання?
– У принципі нічого складного. Носієм, в переважній більшості випадків, є гачок типу «Grub». Якщо мова йде про мушки для змагань – обов’язково без борідки. Гачок може бути як «плоским», так і мати відігнути в бік жало – це не принципово. У нас найбільш вживані гачки це Tiemco 2457, 2487, 206BL, 205BL, Hayabusa 384, 384BN, 387, 371BN і Climax 620B. У деяких випадках такі мушки в’яжуться на гачках з подовженою цівкою – Tiemco 2312, 2302, Hayabusa 372 BN vel. 8, 373. Іноді доводиться використовувати нестандартні рішення – типу легких гачків для емерджерів Tiemco 206BL. Ці гачки дуже тонкі, вони прекрасно просікають губу риби… Розміри приманок різні – найбільш вживані мушки, зв’язані на гачках № 10-12, проте можна в’язати і на менших номерах – аж до № 18. У будь-якому випадку для виготовлення мушок на дрібних гачках переважно вибираємо гачки з широким загином (gap).

Яромір Карафіат

Підгрузка гачка виконується за рахунок щільного намотування свинцевого дроту. Дріт завжди намотується в один шар, виток до витка. Добре використовувати дріт квадратного перетину – вдасться умістити більшу вагу. Діаметр дроту залежить від розміру гачка. (На запитання про можливість застосування вольфрамового дроту Яромір відповів, що такого досвіду у них немає. Він припускає, що цей дріт занадто жорсткий і працювати з ним складно. Липку свинцеву фольгу чехи в своїй практиці також не використовують.) Тіло і грудка мушки створюються з даббінга. Даббінг, в залежності від потреби, може бути натуральним (найчастіше – заячим), синтетичним, або зробленим з суміші. Обмотка виконується жилкою відповідного діаметру і дротиком або люрексом. Кількість витків – від 5 до 8, залежно від розміру мушки. Покриття спинки робиться із синтетичної плівки або інших матеріалів.
– За яким принципом ви обираєте колір мушки, що імітує волохокрильця-безхатченка? У відповідності з кольором комах, які живуть в воді?
– Найчастіше саме так. Заглядаємо під камінчики. У разі використання приманок аттрактивних забарвлень, вибір розмальовки здійснюється методом підбору або за старим досвіду лову на даній водоймі.

Також пропонуємо вашій увазі коментар до цього інтерв’ю від його ж автора – Андрія Прутенского, який на власні очі побачив чехів у дії. 
Знайомство з чеськими німфами в авторському виконанні Мірослава та Яроміра дещо похитнуло мої «усталені» погляди на ці приманки. Насамперед, вони роблять акцент на простоту виконання та тонкість силуету приманки. Подвійна обмотка найчастіше ігнорується і для обмотки використовується всього один матеріал – жилка. Акценту на ніжках немає – для створення грудки може використовуватися той же даббінг (тільки іншого кольору), що і для тіла. Ніжок, як окремого елемента чеської німфи, я не зустрів ні на одній з мушок Мірослава та Яроміра. Найчастіше мушка в’яжеться «задом наперед» – плівка кріпиться блія колечка мушки, а не в районі загину, що скорочує процес в’язання. Ніяких фарбувальних робіт із застосуванням маркерів не використовується в принципі. Будь-яка моя пропозиція ввести той чи інший «архітектурний» елемент ігнорувався з усмішкою і незмінною фразою «… то складно…». Ну і найцікавіше – як з’ясувалося за час невсипущого спостереження за гостями під час риболовлі, найменше чехи рибалили саме на чеські німфи, практично завжди заміняючи їх «головастими» мушками. Вольфрам рулить!
Як вже говорилося, «чеська німфа» № 1 в сучасному виконанні – це мушка з вольфрамовою головкою. З тих пір, як їх дозволили використовувати на змаганнях, спортсмени практично завжди віддають перевагу їм над іншим мушкам, за винятком, можливо, тих ситуацій, коли водоймище «забите» бездомними волохокрильцями.При розгляді коробок гостей, вщерть забитих німфами, з’ясувалося, що більша частина мушок представлена приманками з вольфрамовим головками – золотистими, мідними, сріблястими, чорними, а також пофарбованими в яскраві кольори – оранжевий, рожевий, отруйно-зелений. Це були типові «бедхеди» – з відносно великими головками і дуже скупим тораксом, а також дуже тонким тілом і хвостиком, виконаним з двох, максимум чотирьох, борідок півнячого (зі скальпа або з гривки) або фазанів (хвостового) пера, чи синтетичних волокон типу Bett’s Tailing Fibers. Чехи наполягали на тонкому силуеті і куцому хвостику. Підгрузка мушок даного типу здійснюється виключно за рахунок металевої головки, переважно – вольфрамової, ніколи не використовується підвантаження свинцевим дротом по тілу. За словами Мірослава, це погано позначається на грі мушки – при проводці німфа повинна як би погойдуватися на голівці, вільно граючи тілом і хвостиком, що в поєднанні з безперервним дрейфом мушки біля дна створює специфічну гру, що є запорукою успіху. При розміщенні підгрузки в області цівки гачка така гра неможлива.Досить велика кількість «усталених» різновидів німф – як «чешок», так і «бедхедів», виконане в надзвичайно яскравих, помітних кольорах або має блискуче світловідбиваюче покриття. Зустрічаються також яскраві і дуже вузькі «вставки-пояски» в німф, виконаних в натуралістичних кольорових рішеннях. Це не цілком характерно для «традиційних» чеських німф. Мірослав розповів цікаву історію: «… півтора десятка років тому один із чеських нахлистовиків почав виготовляти приманки неприродних яскравих кольорів, іноді навіть блискучі. Спочатку це викликало сміх, однак після того як, використовуючи свої мушки, він виграв кілька престижних змагань, ставлення до «імпресіонізму» змінилося, і в асортименті всіх східно-європейських в’язальників з’явилися «Crazy Nymph» – мушки божевільних кольорів. Застосовуються вони в основному для лову форелі та харіуса в каламутній воді.
Дуже запам’яталися «змагальна» коробка і коробка з мікромушками. Перша – достатком дрібних темних приманок на гачках неймовірної геометрії – маленьких з дуже широким загином (gap). Друга – достатком вкрай дрібних мушок з металевими головками, розставленими в строгій геометричній послідовності так, що навіть в очах замиготіло. «Така коробка робиться за один вечір» – такий був коментар.На завершення хочеться навести пораду від Мірослава та Яроміра всім, хто практикує або планує практикувати ловлю на «коротку німфу». «Ловити можна як вгору, так і вниз за течією, хоча ми воліємо пересуватися по річці вгору. Суть не в цьому. Основний секрет успіху – у здатності знайти місце, де тримається риба і стати так, щоб можна було провести мушку практично під вершинкою вудки. Але й не в цьому основна складність. Складність полягає в тому, щоб не пройти по голові риби, прагнучи зайняти найбільш вигідну, з вашої точки зору, позицію. У цьому – основна помилка початківців. Не біжіть вперед. Риба – під вашими ногами!»

ПС. Також хочу нагадати, що усе необхідне для в’язки чеських мух (величезна кількість дабінгів, підгрузки, плівки, гачки тощо) є в Інтернет-магазині fly-fishing.com.ua.

Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин